Мої твори

Ветеран

Погляньте на обличчя ветеранів,

В них стільки мудрості і стільки в них добра.

Пройшли роки, зарубцювались рани,

Та все ж погано їм без нашого тепла.

О, мій сучаснику, звертаюся до тебе,

Не поспішай, ти зупинись на мить!

Знайди в душі слова, що так їм треба,

Бо й досі давня рана їм болить!

МАТЕРИНСЬКИЙ   СПАДОК

У світі слів хороших є багато,

Та лиш одне нам світить крізь роки,

Найкраще, найрідніше слово - мати,

Хоч над Землею вже пройшли віки.

Живе життям маленької дитини,

Турботами і болями її.

Про неї всі думки  ночі і днини,

В ній бачить вона радощі свої.

Проходить час – і  діти виростають.

Міцніють крила, впевненіше крок.

І мамині слова їм серце крають :

«Мене хоч інколи, та все ж згадай, синок!»

Ну що ти, мамо, як можна забути,

Де б не були ми, у яких світах,

Ту колискову, що слова ледь чути,

Твою усмішку милу на вустах?!

Дітей навчала і сама робила

В своїм житті ти всім тільки добро.

І вогник той ніщо не загасило,

Дарує всім він світло і тепло.

Хоч всі скарби ми мамам подаруєм,

Ніколи не віддячимо ми їм.

А материнську ту любов святую

У спадок дітям передай своїм !

БЕЗ  ТЕБЕ

Твоє ім'я у мене на устах.

Без тебе собі місця не знаходжу...

Без тебе, наче однокрилий птах,

Злетіти в височінь ніяк не можу.

Ти - моє щастя й мій пекучий біль.

Без тебе не живу я, а існую.

Без тебе в моїм серці заметіль...

О, Боже милий, як тебе люблю я!

Уже на скроні випав перший сніг.

Без тебе все здається несуттєвим :

Чи то мій смуток, чи веселий сміх.

Без тебе все не так в житті...Без тебе...

Зустріч

Гумореска

-         Ой, здоров була, Петрівно!

Де це ти пропала?

Я ж тебе аж дві години у дворі чекала!

-         Та пішла була у поле

Вирвать травки трохи.

Хоч би що тобі знайшла,

Лиш чортополохи.

Там, де, знаєш, будували

Відчисні споруди,

Через років двадцять, може,

Там відстійник буде.

А поки що зруйнували

Лужок і криничку.

І росте один непотріб,

Немає травички!

-         Це нічого ще, Петрівно.

Що зі мною сталось,

Коли я одного разу

Додому верталась.

Раз пішла я пошукати

У ліску маленькім

Будь-яких собі грибочків –

Груздів чи опеньків.

Трохи собі походила –

Надворі темніє.

Аж дивлюся – піраміда

Вдалині видніє,

Потім друга, далі – третя,

У Єгипті наче!

На галявині я стала

Сама собі й плачу.

Насмілилась, підійшла я.

Кумонько рідненька!

А то ж і не піраміди –

Смітник чималенький!

Ой, людоньки! Що  такеє 

Ми-бо натворили?!

Єгипетські піраміди

Сміття навалили!

-         Так підемо ми з тобою,

Носа всім утремо!

Зариємо ті канави,

Садок розведемо.

Щоб були в селі у нашім

Луги та криниці,

Бо знущатись так з природи

Людям не годиться!