Літературна вітальня 

"Осяяна любов'ю і добром..."

Поезії, присвячені матері

Мета:

Ø Мета: ознайомити учнів із поетичними творами українських письменників, що присвячені матері;

Ø розвивати вміння декламувати поетичні твори, здійснювати аналіз; розвивати креативність учнів у царині літератури, уяву, мислення, пам’ять, сприяти самореалізації творчих здібностей;

Ø    виховувати любов до книжки, рідного слова, повагу до матері; виховувати інтерес до традицій та культури нашого народу; любов до рідного слова.

Ø Формувати в учнів на основі вивчення кращих взірців української літератури національну свідомість, загальнолюдські цінності, естетичні смаки.

Очікувані результати: сформованість основ ціннісного ставлення школярів до духовного спадку рідного народу; розширення літературознавчого світогляду особистості, її духовного світу; володіння навичками творчої співпраці, продукування оригінальних ідей.

ХІД  ЗАХОДУ

Учениця

Ласкаво просим, гості, у світлицю,

Де пісня й казка, звичаї живуть,

Де пахне васильочок і пшениця,

Де рушники узорами цвітуть.

Учень

Де юними хлюпочуть голосами

Пісні вкраїнські рідні голосні.

Де колискові від бабусі й мами

Принишкли у колисочці на дні.

Учитель української  літератури.  Доброго дня! Вітаємо всіх у літературно-музичній вітальні «Оберіг». Якщо у когось з вас якісь неприємності, поганий настрій – ми зможемо вам допомогти. А найкращий від цього засіб –музикотерапія.

(Звучить «Аве Марія»)

Не знаючи мови, якою прозвучав твір, чи можете ви сказати, про що ця пісня? Які враженні на вас справила?

(Учні висловлюють свої думки)

«Аве Марія» – один з найкращих вокальних творів відомого австрійського композитора Франца Шуберта. Це надзвичайно світлий, ліричний і піднесений гімн на честь Діви Марії – жінки-матері, що дарує нове життя. Композитор вклав у твір таку щирість, сердечність і любов, що «Аве Марія» хвилює людей і тепер, майже через 200 років після написання.

Простими і лаконічними кольорами музика передає величний, піднесений образ Діви Марії. Сподіваюся, що частина тепла, ніжності, сонячного сяйва, яким наповнена музична картина, передасться і вам.

Учень

Віддай усе, що взяв.

          І освятись.

Ще більше, ніж узяв,

         зумій віддати.

Стоїть на видноколі

         світла мати –

У неї вчись.

                  Б. Олійник                              

Учень

Стоїть матуся світла, мов Великдень,

Як свічечка в каплиці край села.

І все буденне враз стає величним,

Здається, що нема у світі зла.

Стоїть – і наче небо стало вищим.

Цілує промінь лагідний уста.

Вона за все пробачить, як Всевишній:

За сіль сльози і за того листа,

Що серце написати не зуміло,

За роки посивілі самоти...

Матусю, із яких джерел та сила,

Що помагає вам свій хрест нести?

                                                                                    І.Яцура

Учитель. Палкі слова Б.Олійника та І.Яцури присвячені найсвятішій на землі жінці -матері. Ми не даремно згадали саме їх, бо тема нашої зустрічі –

«Осяяна любов’ю і добром».

Ми зустрінемося з творами українських митців, які вони присвятили Матері. Мова піде про те, як в українській поезії розкрита ця благородна тема. Всі ви є співавторами цієї зустрічі. Її проведенню передувала кропітка робота. Прозвучать не лише поезії відомих українських поетів, а й ваші роздуми про матір, материнство.

Учень. Важко уявити хоча б одну людину, яка б у своїх думках, як не на папері, не складала б слова вдячності, пісні своїй рідній матері, не виражала б подяку за її щиру любов, за її теплі материнські руки, за її доброту, людяність, милосердя. Адже лише мати вміє любити і ненавидіти, жалувати й карати, її любов безкорисна, натхненна, щира!

Учениця. "Моя рідна ненька - красуня. У неї тонкі риси обличчя, темно-карі очі, чорні, аж жагучі, мов крила летючих птиць, брови. Вся вона – як зоряна і пристрасна пісня".

Не дивно, що на кращих полотнах живописці змальовують саме матір.

(Перегляд репродукцій, фотографій)

Учень. Стоїть на землі Мати - вища і святіша від усього сущого на землі.

Слово мама входить у наше життя тихо й непомітно. Так тихо ростуть дерева, сходить сонце, тихо гладить дитину по голові рідна рука.

Учениця. Із букви-краплинки та щастя-сльозинки зродиться воно на вустах янголятка, і осяє хатину, як дар Божий. Мама завжди з нами, вона живе в нас і в наших дітях та онуках, оберігає від усього злого – добра й вічна Берегиня роду нашого.

Учень. А в найтяжчу годину стогоном вирветься з грудей – як остання надія на порятунок: "Мамо!" І вже в самому звучанні цього слова – наш захисток і прихисток.

 Учитель. Перша сторінка нашого засідання – «Сивая горлиця» Бориса Олійника».

Виступи І групи учнів

Із сучасних українських поетів Борис Олійник чи не найбільше віддає свого натхнення саме уславленню й возвеличенню Матері. Звісна річ, у цьому суттєву роль відіграв біографічний фактор: зовсім малим він залишився сиротою — батько загинув на війні, і хлопець зростав під опікою матері, тіток та бабусь. Весь тягар домашніх клопотів ліг на материні плечі. Вона дуже багато працювала, аби прогодувати сім'ю. Саме від рідної неньки йому у спадок перейшла доброта, любов до людей, сонячна вдача. Отож їм, страдницям і невтомним трудівницям, поет і присвятив зворушливі рядки своїх віршів:

Мати наша – сивая горлиця.

Все до її серденька горнеться:

Золота бджола – намистиною,

Небо – празниковою хустиною...

Від своєї матері поет в основному сприйняв багатство народної пісні:

Спасибі, мамо, що в голодний день

Ти, мов у казці, де дарують царства,

Передала єдине із багатства –

Найвищу пробу золотих пісень.

У поезії Бориса Олійника вічна тема материнства набула загалом особливого розвитку. До неї він звертається у циклі «Сиве сонечко», збірці «Сива ластівка», однак «Пісня про матір» є справжньою перлиною його творчого доробку. Мотив синівської вірності, відповідальності перед матір'ю – один з провідних у творчості поета. Та й загалом цей мотив дуже важливий у творчості багатьох українських поетів, оскільки любов до матері єднає усіх людей. І яким би ти не був дорослим, чи й мав би навіть своїх власних дітей, любов до матері все одно житиме в серці. Тому «Пісня про матір» Бориса Олійника – це слова любові, близькі кожній людині.

Звучить «Пісня про матір» (1 - кліп, 2 – продовжує читати учениця)

Пресвітлий образ матері — це уособлення чогось найсвятішого, настільки тонкого й красивого, що, здається, словами це передати неможливо. І поет немовби усім нам „ допомагає зізнатися матерям у своїй любові, бо ми часто у життєвій марноті забуваємо про це, забуваємо нагадати матерям про свою любов.

Образ матері в поезії Бориса Олійника – це втілення узагальненого образу усіх матерів і кожної з них. їх, прекрасних жінок, здатних на самопожертву заради своїх дітей, їх, які недосипають ночей заради дитячого усміху, уславлює поет. За цими простими рядками – усе життя матері. І її прості діла насправді обертаються справами планетарними, оскільки саме на матерях та їхній любові до дітей тримається людство. Так, переробивши усі справи, мати "пішла за межу", тобто покинула життя.

П'ять строф вірша вбирають у себе всю материнську долю — просту й одночасно космічно безмежну, бо матір є берегинею роду, яка "прибрала планету", "навчила дітей, як на світі по совісті жити" й "пішла за межу". Вона не померла у вірші, не зникла, бо матері завжди живуть у пам'яті і тому безсмертні, а саме пішла за межу. Можуть відходити з життя матері, але Мати — вічна, безсмертна, як людство.

Найкраще про свій вірш і його глибинний зміст сказав сам Борис Олійник: "...йдеться про найдорожчу людину, і якась орнаментовка вірша, вишукана форма не пасує до розмови з матір'ю, усе мусить іти відкритим текстом, чесно, чисто, ніби говориш із самим собою. Звичайно, я маю на увазі і всіх наших сусідок, оскільки моя мати належить до покоління, яке винесло на своїх плечах війну, що випала на самий розквіт їхнього життя, молодості. Вони втратили чоловіків, але в найважчих умовах виховали дітей, навчили їх чесно жити. І, на жаль, рано пішли за вічну межу. Про це ще мало сказано і, певен, тут є над чим помислити. Ця тема дає можливість виходити на найскладніші філософські вузли, адже мати –  хранителька родинного вогню, сім'ї, що, зрештою, складає основу держави. Ми маємо передати своїх дітям усе про їхніх бабусь та дідів не просто як пам'ять, а як морально-етичну категорію, аби нащадки ставилися до життя, як їхні предтечі. Себто, щоб були не просто споживачами, а творцями, брали на себе відповідальність за світ. Отак прожила моя мати, про це я й хотів сказати".

Звучить вірш «Сива ластівка»

Учитель. Цей вірш Б.Олійника, як і багато інших його творів, став піснею, а неперевершене виконання і голос Ніни Матвієнко, народної артистки України, лауреата Шевченківської премії, зробили її однією з найулюбленіших для багатьох українців. Про пісню не треба говорити – її треба слухати.

Звучить пісня «Сива ластівка»

На матерях, на їхній любові тримається родина, це вони – хранительки родинного вогнища — здатні зігріти й підтримати кожного у своїй сім'ї, дати дітям й онукам тепло, навчити їх одвічної мудрості, любові до землі та до людей. Понад усе у світі діти люблять своїх матерів:

Звучить вірш «Мати сіяла сон»

Учитель. У вас на партах є декілька карток. Візьміть червону і прочитайте творче завдання.

Складання сенкану, зачитування робіт

Звучить пісня «Чорнобривці»

Учитель. Однією з найпомітніших пісень завжди  була пісня «Чорнобривців насіяла мати...», створена Миколою Сингаївським у співпраці з композитором Володимиром Верменичем. Вона стала піснею-реквіємом не тільки його матері Уляні, а й усім нашим працьовитим матерям, вічною зорею, «зорею благовісною, маминою піснею», що понад сорок років щемливо звучить в українському піднебессі. Вона вже перероблена багатьма ремейкерами на сучасний лад, по-сучасному оброблена на естраді, її актуальність цілком беззаперечна.

Отже, наступна наша сторінка присвячена творчості Миколи Сингаївського – «Від серця поклонюсь».

Виступи ІІ групи учнів

Упродовж сорока років творчої діяльності поет мріяв і прагнув сам створювати пісні. Вся його поетична праця стала взірцем пісенно-поетичної діалектики. «Душа – як вічна українська пісня, з усіх країв додому нас вела...» –  каже поет. Обнадійливий початок у творчості Миколи Сингаївського: його «Чорнобривці» стали запорукою майбутніх перемог на шляху до поетичного Олімпу. Своє подальше життя без пісні поет просто вже не уявляв. Його пісні стають народними, а це чи не найвище визнання для кожного митця. Недарма ж одна з численних його поетичних збірок так і називається «Я родом із пісні», що є освідченням автора в любові до цього важкого, але такого вдячного жанру, яким є для шанувальників українського слова наша рідна пісня:

Життя моє без пісні - не життя,

Без неї я себе не уявляю.

Душа моя - мелодії дитя,

Тому душею зроду я співаю.

Прекрасні ніжні вірші виходять з-під пера відомого українського поета Миколи Сингаївського. Вони сповнені прекрасних мальовничих картин рідної природи, безкрайніх українських полів, розкривають красу людської праці, стверджують перемогу правди і щастя. Багато з них присвячено темі батьків. Для автора — це найближчі люди, які дали життя людині, вивели її у світ, дали наснаги до роботи і навчили щирості почуттів. Свою пошану і подяку батькам він висловлює у поезії «Від серця поклонюсь». Це лірична і поетична пісня, яка оспівує красу матері, її почуття і любов до своєї дитини.

Звучить вірш «Від серця поклонюсь»

ВІД СЕРЦЯ ПОКЛОНЮСЬ

Знову чую, мов співає мати,

долітає голос до зорі.

І мене виходять зустрічати

край дороги наші явори.

Сонце з небокраю

встало рано-рано.

Знову розмовляю

з вами, рідна мамо.

Ви співали дітям колискові,

ніжне серце сповнили добром.

Ви життя давали колоскові,

щоб налився соком і зерном.

Ваші материнські заповіти,

як найперші на землі стежки.

Виростають роботящі діти,

і дарують пісню нам жінки.

Заквітують, як весна, бажання,

я в тій пісні словом озовусь.

Матерям з найглибшим поважанням

я від серця, щиро поклонюсь.

Сонце з небокраю

встало рано-рано.

Знову розмовляю

з вами, рідна мамо.

Знову я в краю свого дитинства,

Певне, так у кожного буває.

Ген, стоїть тополя темнолиста,  І

Серце з тихим гаєм розмовляє.  І (2)

Легко я виходжу за діброву,

Де лугівка трави простеляє.

Не дивуйтесь, що мовчу я знову  І

Серце з рідним краєм розмовляє. І (2)

Все навкруг давно мені знайоме,

Вітер, мов хлопчисько, тут гуляє.

І притихли в небі сині дзвони І

Серцем з чистим небом розмовляє. І (2)

Вишні наче збіглися до хати,

Мати стіл святково накриває.

І мовчить сльоза, як сива мати – І

Серце з рідним серцем розмовляє. І (2)

Лунає пісня мами в серці ліричного героя. Давно це було, але й досі її слова оживають у його серці. У них збереглися материнська любов і ласка.

Так, життя матері було сповнене тяжкої праці на полі і турбот про золоте зерно. Але, ніби у свою дитину, вкладала вона в нього свої сили і натхнення. Своєю невтомною працею мати давала перші уроки своїм дітям. І найкращою подякою для неї було те, що її діти виростають чесними і роботящими людьми.

Звучить вірш і пісня «Цілує сонне рушники»

ЦІЛУЄ СОНЦЕ РУШНИКИ

Муз .М .Свидюка

Цілує сонце рушники

У чистій материній хаті.

І чути, як мої думки,

Мов ластівки, стають крилаті.

Приспів:

Рушники, рушники –

То матусі моєї роки,

То моєї матусі вінки.

Цілує сонце рушники, -

Його проміння, наче повінь,

Воно від поля, від ріки –

До матері іде на сповідь.

Через літа, через віки

До нас приходить сива мати…

Цілує сонце рушники,

Що ненька вміла вишивати.

Мої ж думки, мов ластівки,

Уже мережать небокраї.

Цілує сонце рушники –

До серця небо прихиляє.

А щедре поле і грядки –

То материнське вишивання.

Цілує сонце рушники, -

І починається світання.

Завжди у серці поета стояв образ рідної матері. І де б він не опинявся, всюди відчував її підтримку і любов. Для автора це найдорожчий дар і за це він вдячний усім матерям. У вірші «Мовою матері» поет поєднав образи двох матерів – рідної неньки і рідної землі.

Звучить вірш і пісня «Мовою матері»

МОВОЮ МАТЕРІ

Муз.Ю.Шевченка

Крізь тумани і грози,

Крізь тривоги земні

Уявилася мати –

Зорею мені.

Приспів:

Вода найсолодша у рідному краї,

Душа, як веселка у житнім теплі.

І чути, як небо тут розмовляє

Мовою матері,

Мовою землі,

Крізь висоти і далі,

Крізь космічні вогні –

Уявилася мати,

Мов жниця мені.

Крізь вечір'я і ранки,

Крізь озорені дні –

Уявилася мати,

Мов пісня, мені.

Учитель. Немає в Україні такої людини, яка не знала б крилатих, містких слів, виповнених глибоким чуттям історичної та родової пам'яті:

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Кожен скаже, що вони взяті з пісні, хоча не кожен відразу пригадає її автора –  В. Симоненка. Мелодійна основа вірша та мотив материнської любові настільки полонили музику, починаючи зі слів «виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу...». Тож  третя сторінка має назву «Лебеді материнства».

Виступи ІІІ групи учнів

Василь Симоненко - людина короткої, але яскравої долі, як спалах. Твори його сповнені любові, вчать добру і милосердю, непримиримості до підлості, вони захоплюють щирістю, ніжністю, ліризмом.

«Лебеді материнства» написані в жанрі колискової. Тому головний мотив тут – материнська тривога за долю її сина, перед яким відкривається дійсність, виповнена дива та любові, яку охороняють «мавки чорноброві», та водночас постають і суворі реалії,– від них прагне вберегти дитину материнське серце. Та «приспані тривоги», «чуже поле» неминучі, і протистояти їм може тільки людина з твердим переконанням, з органічним чуттям родової пам'яті, з великою волею бути самим собою.

Тому поет звертається до незнищенних вічних цінностей народного світосприймання, передовсім до символу матері – центрального в духовному космосі українців, починаючи з трипільської доби. Він відродився в образі Марії Оранти, зображеної в Софійському соборі (м. Київ). Навіть запорозькі козаки, які не дозволяли жінкам з'являтися на території Січі, поклонялися Покрові.

В народному уявленні мати завжди ототожнювалася з Батьківщиною. Тому зрада їй вважалася непростимим гріхом, а втрата – катастрофою. Вибір іншої Батьківщини постійно осуджувався, оскільки призводив до самознищення нації.

В. Симоненко був надзвичайно вимогливий до кожного написаного ним слова. Він тривалий час «шліфував» поезію «Лебеді материнства», викреслював деякі неточні фрази, навіть строфи, тому вона й вийшла такою досконалою.

Звучить вірш «Лебеді материнства»

Василь Симоненко залишався завжди чоловіком мужнім, чесним, він постійно піклувався про найдорожчу для нього людину – намагався не хвилювати її. Навіть помер поет лише тоді, коли мама вилікувалася.

«Двадцять вісім - це дуже мало.

Двадцять вісім - це наче й не жив.

І поклали поета в хмари –

І до хмари немає стежин».

Так про Василя Симоненка сказав дніпропетровський поет Анатолій Кравченко. І за ці 28 років – поезії, казки, новели, статті. Досконалість, ніжність, краса, вишуканість мови - це риси його письменницького стилю, які роблять Симоненка близьким і зрозумілим кожному з нас.

Дійсно, хоча життя поета обірвалося дуже рано, його поезія живе і, сподіваюсь, ще не одне покоління захоплюватиметься чарівними рядками Симоненкових поезій. У вірші "Пам'яті Василя Симоненка" харківський поет Микола Побелян написав:

Я Симоненка

Переріс літами –

Яка несправедливість

На землі:

Пересічні Миколи-

Разом з нами,

А помирають

Віщі Василі.

Учитель. Тема материнства знаходить відгук і в творчості молодих поетів.

Наступна сторінка – «Молоді голоси».

Виступи ІV групи учнів

Із давніх-давен зверталося і звертається людство в піснях і молитвах, віршах і поемах до своєї берегині — до матері, уславлюючи її благословенне ім'я. Саме цьому образові присвячені найкращі твори й сучасних українських митців. Їй, дорогій і милій, єдиній і коханій присвятила свої поезії молода українська поетеса Ніна Гнатюк.

Краса материнства, дружба і кохання, любов до природи, тривога за долю всього сущого на землі – основні мотиви її творів.

Вона роздумує, дає поради своїм сучасникам, застерігає від безсердечності, сухості, глухоти серця. Так і називає свого вірша – "Порада".

Коли свого досягнеш апогею

І все в житті хлюпоче через край,

Не поривай з далекою ріднею,

Напівзабутих друзів не лишай.

Бо десь на світі є старенька мати,

Яка завжди дітей чекає в двір.

І їй замало лиш листівки слати

І восьмиберезневий сувенір.

Тож відклади поїздку закордонну,

На потім залиши і те, і се,

Хай поїзд із столичного перону

Тебе в дитинство знов перенесе,

Де чорногузи, маки і синиці,

А в лісі тепла постіль із трави,

А однокласниці, поважні молодиці,

Чомусь усі зовуть тебе на «Ви» .

Сивіє сонях маминого літа,

Вже літо бабине на зернятках сія.

Без цих людей, мов без ракети-носія,

Ти б не сягнув жаданої орбіти.

Так, за все, чого досягає в житті   людина, вона повинна завдячувати своїм батькам, рідній ненці.

Що може зрівнятись з високим материнським почуттям? Скільки жорстокості, сухості зустрічається в новому житті. Невдячність дітей, грубість, образи, а часом одинока старість, відчуттю непотрібності для дітей. Забувають діти. Черствіють. А матері страждають.

Ніна Гнатюк пише:

Жде мати добру вісточку у дім,

Сини ж не пишуть і не їдуть в гості,

В будинку охололім і сліпім

Такі страшні й незвичні тиша, простір,

Онукам би зігріти молока,

І пироги спекти в прадавній печі.

Читала – сім сердець є в черв’яка,

А між людьми є зовсім безсердечні...

Чи можна назвати людиною того, хто рідну матір забуває, зраджує? Того, у кого немає в серці тепла та ніжності до рідної неньки? Хто своєю байдужістю, завдає їй болю...Хто є причиною їх ранньої сивини, гірких ма­теринських сліз.

Учитель. Візьміть картки зеленого кольору і прочитайте ще одне творче завдання.

Складання діаманти, читання робіт

Учитель. Наступна наша сторінка –  «Тема материнства у творах  поетів Луганщини і Марківщини».

Виступи V групи учнів

Іван Савич - член Луганської обласної організації спілки письменників України з 1959 року. Він наш земляк, бо майже все своє трудове життя працював викладачем у Старобільському учительському інституті та звичайним учителем у вечірній школі м. Старобільськ. Саме тут він видав 21 свою книжку – 3 прозові і 18 поетичних.

У своїй поезії «Молодій матері» він із захопленням милується молодою мамою, що гордо несе на руках свого сина-первістка і пишається своїм материнством.

Звучить вірш «Молодій матері»

Найкращими словами, словами ніжності, любові, вдячності звертається до мами у своїх поезіях ще одна людина – Інна Бердецька.

Інна Анатоліївна Бердецька народилася в м. Луганську, але її дитячі та шкільні роки пройшли в шахтарському містечку Лутугіному. Кожна з чотирьох збірок І.Бердецької – найщиріше зізнання в любові до рідної землі, до рідного краю, до мами.

Серед усіх людських чеснот є одна неперевершена у своєму благородстві –  уміння жертвувати собою. Найбільша самопожертва - в Материнстві, бо мати дарує дитині не тільки безмежну любов, а й всю себе,кожну частиночку своєї сердечної теплоти.

Як боляче навіки прощатися з найдорожчою, найріднішою людиною на землі – з мамою.

Поки є мати – і хата усміхається, і на подвір'ї цвітуть чорнобривці... І як порожньо (не тільки в хаті, а і в душі), коли найріднішої людини не стає. Саме про це розповідає І. Бердецька у своїй поезії.

Хатина чепурненька. Ті ж дверцята,

Цвіте жасмин духмяний, як завжди,

Та на порозі, де стояла мати,

3 останнім снігом станули сліди.

Зайдеш до хати – заволає тиша,

Ніхто не скаже: «Донечко, сідай,

Спочинь з роботи...». На портреті лише

Матуся усміхнеться молода.

У розпачі впадеш на простирадло.

Стінний годинник відміряє час...

Матусі, о, які ж ми безпорадні,

Коли назавжди ви йдете від нас.

Тому хочеться сказати: скільки б не було вам років, чи тільки-но закінчите школу та поїдете учитися, чи, ставши дорослими, створите свою родину - не забувайте, що для мами ви - дитина, яку вона безмежно любить і чекає. Тому

Приїжджайте частіше додому,

Щоб не мучив вас сором потому.

Не привозьте ні грошей, ні слави,

Будьте з рідними, рідні, ласкаві

Зачерпніте водиці з джерельця,

Прихиліться серцем до серця,

Бо не вічні ні батько, ні мати,

Часом можете їх не застати.

Щоб не мучила совість потому,

Приїжджайте частіше додому.

Світлана Солдатко – випускниця нашої рідної Краснопільської школи. Вона –  поетеса і художниця, пише про велику силу кохання, жіночу та материнську долю. У багатьох її поезіях звучить заклик поважати святий материнський обов'язок, жінок-матерів. Особливо, коли вони старіють і потребують більшої нашої уваги та любові.

Звучить вірш «Уклін старості»

Розповідь про поетичні твори  вчителя  Краснопільської ЗОШ Босакової Олени Анатоліївни.

Звучить  вірш «Сиве материнство»

В нас завжди живе світ дитинства й любові,

У снах своїх бачимо рідне село.

І мамині очі – зірки вечорові,

І коси її, довгі коси її, наче літнє тепло.

А мама, як завжди, зустріне,

Подивиться лагідно в очі.

«Ну, де ж ти блукав довго, сину?

Відвідать матусю не хочеш».

Я радо до тебе прилину

У світ своїх мрій і дитинства,

Бо в серці моїм Україна

І сиве твоє материнство.

Сідають на землю там вранці тумани,

І трави шовкові важкі від роси.

І стежка біжить, поспішає до мами.

Її не зупиниш, її не зупиниш, і ти не проси.

А мама, як завжди, зустріне,

Подивиться лагідно в очі.

«Ну, де ж ти блукав довго, сину?

Відвідать матусю не хочеш».

Я радо до тебе прилину

У світ своїх мрій і дитинства,

Бо в серці моїм Україна

І сиве твоє материнство.

Навіки з’єднались у серці моєму

Любов до матусі й своєї землі.

І душу стискає від тихого щему,

Коли я побачу, знов сиві побачу в степу ковилі.

Бо мама, як завжди, не стріне,

Не гляне із сумом у очі.

«Ну, де ж ти блукав довго, сину?»

Спитати мене не захоче.

І лиш біля двору калина

Поверне мене у дитинство.

Вклоняюсь доземно Вкраїні

І сивому материнству.

Учитель. Тема материнства у мистецтві невичерпна. Після школи перед вами відкриється безліч незвіданих і цікавих доріг. Можливо, саме ви увічните образ своєї матері у якомусь із видів мистецтва. Це буде в майбутньому. А учениця 9 класу Шупик Августина вже зараз готова ознайомити вас зі своїм новим віршем.

Звучить вірш «Не забувай!»

Ой, який же світ широкий,

Скільки в нім доріг!

Хоч злетиш в житті високо,

Не забудь поріг,

Де тебе чекає ненька,

Вигляда в вікно.

І болить її серденько,

Журиться воно.

Та не линуть соколята,

Зрідка шлють листи.

Вабить простір їх літати,

Кличуть їх світи.

Де б не був ти,

Ким не став би,

Завжди пам’ятай:

Рідну землю, любу неньку

Ти не забувай!

А зараз на вас чекає презентація скрап-бука, який ви підготували.

Презентація скрап-бука

Учитель. Мати є початком життєвого шляху кожної людини, початком совісті й добра. Разом з материнським молоком передає дитині свою любов і ніжність, ту радість, якою переповнена ущерть її душа. Це вона, схилившись над колискою, наспівує лагідні колискові, які засівають душу дитини любов'ю до людей, до природи. Минають роки. Діти підростають. їх потреба в материнській турботі зростає разом з ними. Кожна мати хоче, щоб її дитина була справжньою людиною.

Візьміть білі картки. Як бачите, вони чисті, на них жодного запитання. На цей чистий, як ваші юні душі, папірець нехай ляжуть ті слова, з якими ви хочете звернутися до своїх матерів. Пишіть те, що підказує вам ваше серце. Ви можете не зачитувати написане вголос, але обов'язково скажіть це своїм матерям. ( Звучить «Пісня про матір» у вик. Т. Повалій)

Ми розпочинали нашу зустріч гімном Діві Марії, а на завершення пропоную виконати всім присутнім народний гімн усім матерям, які чекають своїх дітей до отчого порогу – «Пісню про рушник» на слова А. Малишка, музика Платона Майбороди. (Всі виконують пісню)

Учитель. Шановні гості, дорогі діти, наостанок візьміть собі на згадку пораду від усіх матерів своїм дітям.

Нене, моя ти нене!

Бачу: крізь роки розлуки

Дитинство моє за руку

Ведеш і слова напутні

Даруєш мені на майбутнє:

«Лелій свої, доню, весни,

То юності ріднії сестри.

Звертайся до мудрості літа,

Коли материнством розквітнеш;

Будь щедра, як нива осіння –

В тобі всього людства насіння;

А в довгу зимову днину

Пам'яттю станеш для сина,

Хмаркою літепла, квіткою

Із квітника за повіткою,

Краплею із криниченьки,

Співом подільської ніченьки,

Подихом рідної хатінки,

Сумом вишневих затінків...»